• (057) 341 44 15
  • (067) 574 61 66

Захист зернових колосових культур від хвороб

Зернові колосові культури уражуються багатьма хворобами, переважно паразитарної природи, їх збудниками є гриби, бактерії, віруси, мікоплазми, нематоди. Серед них група сажкових хвороб, різні види іржі, кореневі гнилі, снігова плісень, фузаріоз колоса та ін.

Тверда сажка. Збудниками твердої сажки є базидіальні гриби – на пшениці – Tilletia caries Tul. (Т. tritici Wint), Т. laevis Kuehn, на ячмені – Ustilago hordei Kell. et Sw. Замість зерна у колосі утворюються мішечки, заповнені чорною масою теліоспор (рис. 1.1). На ячмені всі органи ураженого колосу, крім остюків, перетворюються на чорну масу теліоспор, вкриту тонкою плівкою. Теліоспори склеєні у тверді міцні грудочки, тому тверду сажку ячменю ще називають кам'яною.
Під час збирання, обмолоту, очищення зерна теліоспори розпорошуються та потрапляють на зерно і ґрунт. Джерелом інфекції є заспорене зерно. Додатковим джерелом інфекції для кам'яної сажки ячменю може бути ґрунт, де теліоспори можуть зберігатися до одного року. Джерелом заспорення зерна може бути також тара, сівалки. Зараження рослин відбувається під час проростання насіння у ґрунті.


Летюча сажка. Збудники: на ячмені – Ustilago nuda Kell et Sw,, на пшениці – U. tritici (Pers., Jens). Хвороба виявляється під час виколошування. При цьому в пшениці та ячмені майже всі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються в рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражений колос виходить з піхви спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою, крізь яку добре видно чорну масу теліоспор (рис. 1.2, 1.3). Потім оболонка руйнується і теліоспори розпорошуються. Зараження пшениці, ячменю відбувається під час цвітіння, іноді можливе і після цвітіння.

Болезни растений

Рис. 1. Хвороби зернових колосових культур: 1 – тверда сажка пшениці; 2 – летюча сажка пшениці; 3 – летюча сажка ячменю; 4 – стеблова іржа злаків; 5 – звичайна коренева гниль; 6 – церкоспорильозная гниль; 7 – борошниста роса пшениці; 8 – снігова плісень; 9 – фузаріоз колоса; 10 – мозаїка озимої пшениці.

Лінійна, або стеблова, іржа злаків. Збудник – дводомний гриб: на пшениці – Puccinia graminis Pers.f. sp. tritici Erikss. et Henn., на ячмені – P. graminis Pers. f. sp. secalis if. sp. tritici Erikss. et Henn. Уражує листки, піхви, стебла, остюки і колосові лусочки, де спочатку утворюються іржасто-бурі порошисті подушечки, які зливаються в довгасті лінії з урединіопустул (рис. 1.4). У кінці вегетації рослин у місцях утворення урединій та поряд з ними з'являються чорні випуклі телії, які також зливаються в суцільні лінії.
Навесні теліоспори проростають у базидію з базидіоспорами. Останні уражують листки проміжних рослин-живителів (барбарис), на якому утворюються спермогонії зі спермаціями та еції з еціоспорами. Еціоспори уражують рослини злакових, даючи початок розвитку урединіоміцелію з урединіоспорами. За вегетацію спостерігається кілька урединіогенерацій, що зимують на рослинних рештках, стерні. Джерелами інфекції є проміжні рослини-живителі, уражені стебловою іржею посіви та злакові бур'яни.

Кореневі гнилі. До цієї групи хвороб належать гельмінтоспоріозна, фузаріозна, офіобольозна, ризоктоніозна кореневі гнилі. Збудник звичайної кореневої гнилі – Bipolaris sorokiniana Shoem. При ураженні спостерігається побуріння, деформація проростків, які часто гинуть до виходу колеоптиля на поверхню ґрунту. На сходах на піхвах нижніх листків, а пізніше – і на основі стебла з'являються бурі смуги та плями (рис. 1.5). У фазі виходу в трубку спостерігається побуріння вузла кущення, при сильному ураженні – і першого надземного міжвузля. Хвороба більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується за умов посухи. У цих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину і рослина гине. Залежно від рівня розвитку хвороби вона викликає зрідження посівів, пустоколосість або призводить до розвитку неповноцінного колоса із щуплим зерном.

Фузаріозна коренева гниль. Збудники – Fusarium culmorum Sacc., F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Appel et Woll, F. oxysporum Schlecht, F. solani Appel et Woll та ін. Інфекція зберігається на зерні, рослинних рештках, у грунті. Фузаріозні кореневі гнилі зріджують посіви, погіршують зимівлю озимих, знижують натуру зерна, масу 1000 зерен, зумовлюють пустоколосість, вилягання. Погіршується якість зерна.

Церкоспорильозна гниль, або очкова плямистість. Збудник – Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) Deighton. Хвороба викликає почорніння коренів, підземного міжвузля і основи стебла. На першому, а при сильному ураженні і на наступних міжвузлях утворюються довгасті овальні плями з розпливчастою бурою або рожевою облямівкою. Усередині цих плям часто утворюється темна строма і тоді вони дещо нагадують "око" (очкова плямистість) (рис. 1.6). Ураження може з'являтися і на листкових піхвах. При сильному ураженні., коли плями оперізують стебло до половини і більше, воно ламається. Це викликає безладний характер вилягання рослин на відміну від вилягання в один бік під дією сильного дощу чи вітру. Інфекція зберігається на рослинних рештках. Зараження посівів відбувається ранньої весною під час фази виходу рослин у трубку.

Борошниста роса. Збудник – Erysiphe graminis (DC). Борошниста роса уражує листки, листкові піхви, колоскові луски, остюки і рідше – стебла. Виявляється у вигляді білого павутиноподібного нальоту, що складається з міцелію, конідій та конідієносців (рис. 1.7). Пізніше наліт ущільнюється, набуває борошнистого виду, утворюючи ватоподібні подушечки, які в кінці вегетації стають жовто-сірими і на них утворюються дрібні чорні клейстотеції. З клейстотеціїв виходять сумкоспори та уражують падалицю. З падалиці інфекція у вигляді конідій уражує сходи озимої пшениці. Зимує збудник у вигляді міцелію – на озимих.

Снігова або фузаріозна плісень. Збудники – Fusarium nivale (Fr.) Ges., а також – F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearum Schwabe. З'являється після танення снігу. На листках виникають водянисті плями, на яких утворюється спочатку ніжний, а потім рожевий наліт. При масовому його утворенні листки склеюються і відмирають (рис. 1.8). Часто уражуються їх піхви і навіть вузли кущення. Крім конідіального спороношення, збудники хвороби утворюють хламідоспори і склероції, за допомогою яких вони зберігаються на рослинних рештках у грунті. Джерелом інфекції є також насіння. Розвитку снігової плісені сприяють ослаблені рослини, випадання снігу на не промерзлий грунт при надмірній його вологості, часті відлиги взимку, наявність на полі «блюдець».

Фузаріоз колоса. Збудники – Fusarium graminearum, F. sporotrichiella, F. culmorum і F. avenaceum. Симптоми ураження колоса виявляються, насамперед, у вигляді знебарвлення колоскових лусочок, що добре помітно на фоні здорового зеленого колоса. На ураженому колосі залежно від виду збудника з'являється наліт міцелію білого, рожевого, оранжевого, червоного кольору (рис. 1.9). При ранньому і сильному ураженні зернівка стає легкою, зморшкуватою, білою, втрачає блиск та скловидність, ендосперм крихкий, боріздка глибока. При більш пізніх строках ураження зернівка за зовнішніми ознаками не відрізняється від здорової, але несе в собі внутрішню інфекцію.

Джерело інфекції – рослинні рештки, грунт, насіння. Зараження відбувається сумкоспорами, конідіями, які поширюються за допомогою вітру, дощу, комах. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння.
Зерно, уражене фузаріозом, може викликати отруєння людей та тварин у зв’язку з тим, що гриби – збудники цієї хвороби продукують токсини.
Відомо понад 20 вірусів, що уражують пшеницю. Найбільш поширені і шкідливі є смугаста мозаїка і мозаїка озимої пшениці. В інфікованих смугастою мозаїкою рослин на листках з'являються світло-зелені плями і смуги, які розташовуються вздовж жилок (рис. 1.10). Листки жовтіють, рослини відстають у рості і всихають при виході в трубку. На слабоуражених рослинах зерно щупле. Вірус Wheat streak mosaic virus передається кліщами Асегіа tritici Schev.
Мозаїку озимої пшениці Russian winter wheat mosaic virus переносять цикадки смугаста і шестикрапкова. У хворих рослин спостерігається надмірне кущіння, жовті повздовжні смуги. Уражені листки всихають, може спостерігатись загибель рослин.

Збудником хвороби жовта карликовість ячменю є вірус Barleu yellow dwarf virus, який зберігається у соку рослин. Крім пшениці, він уражує ячмінь, овес, дикорослі злаки. Основний перенощик інфекції – різні види попелиць. Ріст уражених рослин сповільнюється, внаслідок чого вони лишаються недорозвинутими, карликовими. На листках видно жовті смуги вздовж жилки. Листки стирчать догори, кінці їх стають жовто-оранжевими до червоного. Рослини пшениці формують безплідне колосся або зовсім його не утворюють. Втрати врожаю від вірусних хвороб завжди більші в умовах тривалої осінньої вегетації пшениці внаслідок сильнішого розповсюдження попелиць, цикадок та інших переносників вірусів.

Ензимо-мікозне виснаження зерна з’являється в період, коли у фазах молочної, воскової і повної стиглості зерна протягом тривалого часу випадають опади, це призводить до надмірного насичення зерна водою, що спричинює гідроліз вуглеводів, білків та інших продуктів фотосинтезу. Внаслідок збільшення гідростатичного тиску всередині клітин, виникають тріщини стінок клітин та оболонок зернівки. Через ці отвори виступає продукт гідролізу – цукриста рідина, на якій інтенсивно розвиваються гриби родів Alternaria Fr, Cladosporium Link та Fusarium, які спричинюють розвиток чорного зародку та оливкової плісені. Виснажене зерно має низькі хлібопекарські та насіннєві якості.

Система захисту озимої пшениці від хвороб базується на використанні організаційно-господарських, селекційно-насіннєвих, агротехнічних, хімічних, біологічних та інших методів з урахуванням закономірностей розвитку хвороб і фітосанітарного стану посівів.

Передусім обов'язкове знезараження посівного матеріалу, яке проводять термічним або хімічним способом. Термічне знезараження насіння проводять, як правило, проти летючої сажки. Частіше за все використовують однофазне термічне знезараження насіння, для чого його витримують протягом 3-4 годин у воді при температурі 45°С, або протягом 2-х годин при 47°С. Після цього насіння охолоджують і сушать до кондиційної вологості.

Для невеликих партій насіння в умовах фермерських господарств придатний метод прогрівання насіння, який складається з попереднього намочування зерна у відрах з сітчастим дном у воді при температурі 28-32°С (пасивне прогрівання), перенесення попередньо прогрітого насіння на 2 хв. у чан з водою, нагрітою до 54-55°С, опускання насіння в чан на 7 хв. у воду, прогріту до 53°С, або на 8 хв. – у нагріту до 52°С, а також охолодження прогрітого зерна, опускаючи його на 1-2 хвилини у холодну воду.

Хімічне знезараження проводять з використанням протруйників. У кожній конкретній ситуації підбирають протруйники з відповідним спектром дії на окремих збудників хвороб. Для контролю більшості хвороб підходять такі препарати, як Максим Стар, Дивіденд Стар, Селест Топ, Сертікор.
Для підвищення стійкості рослин проти вірусних хвороб та інших шкідливих організмів одночасно з протруєнням або інкрустацією насіння обробляють мікроелементами і одним із регуляторів росту рослин – Емістим С (5 мл/т); Агростимулін, в.с.р. (10 мл/т) та ін.

Сівозміни. При надмірному насиченні сівозміни однією культурою або при монокультурі підвищується шкодочинність збудників хвороб кореневих гнилей, бурої листової іржі, септоріозу, борошнистої роси, бактеріальних і вірусних хвороб. Кращими попередниками озимої пшениці, які забезпечують задовільний фітосанітарний стан у Степу, є чорний пар, зайнятий пар, горох, ранньостиглі сорти сої. Значно гіршими є стерньові попередники і кукурудза на силос у молочно-восковій стиглості.

Агротехніка. Різні типи обробітку ґрунту суттєво змінюють його фізичні параметри. Безполицевий і плоскорізний обробітки ґрунту дозволяють заощаджувати вологу, знижувати енерговитрати, підвищувати урожайність культур. Проте за такого способу обробітку ґрунту, всі рослинні рештки від попередньої культури разом із збудниками хвороб залишаються на поверхні ґрунту, накопичення інфекції зростає, що призводить на наступний рік до більш інтенсивного ураження рослин хворобами. Зяблевий обробіток ґрунту суттєво знижує запас інфекції збудників хвороб в ґрунті. Лущення стерні покращує мінералізацію уражених рослинних решток, сприяє появі падалиці зернових культур, на якій можуть розвиватись іржасті хвороби, борошниста роса, септоріоз, кореневі гнилі, бактеріальні і вірусні хвороби. Наступна оранка спричиняє суттєве зниження запасу інфекції збудників хвороб.

Обробіток ґрунту під посів озимої пшениці повинен забезпечувати сприятливий водний режим для одержання добрих своєчасних сходів, а також росту й розвитку рослин на всіх етапах онтогенезу, що зумовлює підвищення стійкості рослин проти кореневих гнилей та інших хвороб, особливо в районах з незадовільним зволоженням. Впровадження вологозберігаючої системи обробітку ґрунту з урахуванням зональних умов є гарантом зниження шкодочинності хвороб.
Велике значення в стримуванні розвитку хвороб мають строки сівби озимої пшениці. Ранні строки сівби озимої пшениці призводять не тільки до переростання рослин та зниження їх зимостійкості, але й до інтенсивного ураження рослин сніговою плісенню, іржастими хворобами, борошнистою росою тощо.

Норми висіву і густота рослин значною мірою формують мікроклімат агроценозу і суттєво впливають на розвиток хвороб. В умовах загущених посівів пшениці створюються сприятливі умови для розвитку збудників кореневих гнилей, борошнистої роси, бурої іржі; зріджені посіви сприяють інтенсивному ураженню рослин септоріозом. Також слід пам'ятати, що глибоке загортання насіння пшениці сприяє ураженню проростків насіння збудниками пліснявіння, кореневих гнилей, сажкових хвороб.

Важливе значення в підвищені стійкості рослин до грибкових, бактеріальних і вірусних хвороб має їх живлення. Внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив під основний та передпосівний обробітки ґрунту, а також своєчасне підживлення рослин макро- і мікроелементами суттєво підвищує стійкість рослин проти збудників іржастих, сажкових хвороб, септоріозу, борошнистої роси, кореневих гнилей, фузаріозу колоса тощо.

Внесення під пшеницю органічних добрив, не тільки підвищує родючість ґрунту і забезпечує рослини необхідними елементами живлення, а й сприяє розвитку мікрофлори, яка є антагоністом значної кількості фітопатогенів. Цим і пояснюється значно нижчий розвиток кореневих гнилей, твердої і стеблової сажок та інших хвороб на полях, де вносять гній. Норми його внесення мають бути строго диференційовані з урахуванням родючості ґрунту, попередника, кліматичних умов. Фосфорні туки, амонійний азот (замість нітратних форм) стимулює враження рослин збудниками звичайної кореневої гнилі. Фосфорні і калійні добрива, натомість, стримують розвиток кореневих гнилей, іржі. Внесення високих доз азоту сприяє розвитку борошнистої роси, стеблової іржі, септоріозу, бактеріозів. На родючих ґрунтах недоцільно вносити азотні добрива з осені, оскільки тоді збільшуються втрати від снігової плісені. Азотні добрива краще вносити частинами 3-4 рази, залежно від розвитку рослин.

Поширення ферментативно-мікозного виснаження зерна, розвиток олівкової плісені і накопичення збудників інших хвороб попереджує своєчасне збирання врожаю в стислі строки і без втрат. Подальше очищення та просушування зерна в буртах, на токах і зерносховищах до 13-14 % вологості, розміщення його окремими партіями з однаковим ступенем ураженості фузаріозом дає можливість зберегти якість насіння за рахунок недопущення перезараження зібраного врожаю фузаріозом, пліснявінням і бактеріальними хворобами.